Християнська релігія вчить дивитися на себе, як на гріховну людину і тримає людину в такому застиглому погляді.
Істинна віра, або віра Божа - розпочинається з такого погляду, з розуміння своєї гріховності, своєї неспроможності виправдатися власними зусиллями, щоб мати потребу в Спасителі. Але...
Вона не залишає людину в такому стані, а веде до пізнання себе у Христі, як нового творіння.
Якщо людина живе весь час в 7 му розділі послання до Римлян, то.. "бідна та людина". Цей досвід має бути, але ціль - це 8 й розділ, життя по Духу.
Коли Ісус порівнює митаря, що б'є себе в груди і самоправедного фарисея, і зауважує, що митар був більш виправданий перед Богом, аніж фарисей, то Він тим самим підкреслює, що у митаря серце, яке прагне Бога. У фарисея ж - серце, яке хвалиться собою. Проте, Ісус в цій притчі не каже, що віра митника досконала. Скоріше, початкова.
Тому, оскільки ми покликані до досконалості, то тільки ріст в вірі, як нового творіння, можна розглядати, як здоровий процес.
Нове творіння - це не кліше і не доктрина, яку треба повторювати час від часу аби було про що поговорити.
Це унікальна особистість, нова людина, яка частково відтворює Христа, Сина Божого, так само як Син відтворював Отця.
Нова людина має нові бажання, нові інтереси, зорієнтована на Царство Боже. Вона має певну владу, дари, помазання, поклик, тобто, споряджена Духом Святим, щоб виконувати волю Божу.
Ми усі це маємо. Кожен для свого покликання, на своєму місці, для слави Божої, щоб виконати своє призначення.
Релігія ж тримає людину в її гріховному стані, нагадує про недосконалість, про те, що вона не дотягує до стандартів Христа і спонукає дотягнутися.
Бог же спонукає пізнавати Христа, а також себе в Ньому, і виконувати своє призначення. Тобто,
Павло - це апостол язичників. А Тавіфа - не менш важлива, але не апостол і не дияконіса.
Нове творіння має нові бажання і пізнає цю свою нову природу. Людина розпізнає себе в цьому контексті, і якщо помічає щось старе, гріховне, то воно тоді сприймається нею, як скалка у власному оці, яку треба витягнути. Бо заважає.
А християнська релігія через осудження цієї скалки зробить із мухи слона так, що людина почне думати, що та скалка і є вона сама. І тоді Христос применьшується, Його жертва також, а гріховність натомість, роздувається.
Нам дана нова природа, щоб ми мали чим і як дивитися на Христа, а не на свої гріхи. Проте християни думають, що чим більше відкопують в собі гріхів, тим більш вони смиренні.
Ще раз повторюю. Це початковий рівень віри, необхідний, щоб розуміти свою потребу у Христі. А далі треба Його природу пізнавати, і при нагоді, свою скалку витягати, визнаючи свій гріх.
Бог передбачив усе так, щоб ми динамічно зростали у вірі, а не топталися на місці. Інакше Його ціль щодо зрілої церкви не досягається.
Комментарии